Вкотре!

5 хв тому розмовляла з другом по телефону. Декілька місяців тому він пішов до монастиря. Це була Воля Божа – у першу чергу, потім воля його самого. Він подзвонив тоді, коли сум та розпач заполонили не тільки серце моє, а вже й фізичне тіло. Сказав, що молиться за мене, сказав, що Наталочку згадує у молитвах, на Богослужіннях. Я відчула, що це правда.

Запитав про мету, про те, чи знаю для чого я працюю над собою, для кого? Я задумалась в цю секунду. Вияв моєї егоїстичності зробив своє – просто підтвердив, що я егоїстка. Для кого? Для чого? Ці питання крутились в голові, заполонивши кожну клітинку мозку вже не банальними: для кого? для чого? І справді егоїстка. Бо не немає сил відповісти самій собі. Здати іспит, пройти тест перед собою, лише два запитання, не більше . А я?

Звідки він дізнався, що я змінилась? Відчув напевно. Сказав, що «зерно попало у родючу землю». Аж тоді я втішилась. Ще раз подякувала Богу за друзів. За всіх.

«Закрий свої двері та молись таємно. Той хто створив вухо,він все чує. Той, хто створив око, він все бачить». Це з Біблії. Так хочу, щоб всі це знали. Бо ж почула ті слова саме тоді, коли наука їхня була потрібна найбільше.

Бог дзвонить до нас, пише смс, шле імейли. Чесно. Я переконалась сьогодні вкотре.

«Наталь, ти ж не одна!» – запевнив мене він. І я повірила. Вкотре!!!